fbpx

Досить часто батько чи мати дитини не надають один одному згоду на вивіз дитини за кордон через виникнення між ними сімейних конфліктів та непорозумінь. В той же час така поведінка не є підставою для позбавлення дитини можливості відвідати іншу країну. На сьогодні єдиним способом вирішення зазначеної конфліктної ситуації є отримання рішення суду про надання дозволу на виїзд дитини за кордон за відсутності згоди одного з батьків.

Загальні положення законодавства України щодо виїзду дітей за межі України

Положенням частини 3 статті 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі (підпункт 1 пункту 4 Правил). Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядку його участі у вихованні дитини, звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виїзд дитини з України на підставі рішення суду

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Так, відповідно до положень підпункту 2 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян,  які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків за  рішенням суду  про  надання  дозволу  на   виїзд   з   України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Положеннями Сімейного кодексу України, зокрема статтями 141, 150, 155, передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Отже, законодавством України забороняються будь-які зловживання своїми батьківськими правами по відношенню до дитини, а батьківське виховання та піклування про її здоров’я, фізичний, духовний та моральний розвиток має здійснюватися виключно в її інтересах. Саме необґрунтована та безпідставна відмова одного із батьків у наданні згоди на вивіз дитини за кордон, здійснена усупереч інтересам дитини, є підставою для звернення до суду для вирішення питання про надання дозволу на виїзд дитини за кордон за відсутності згоди одного з батьків.

Аналіз судової практики

З аналізу судової практики вбачається, що встановивши безпідставну та необґрунтовану відмову одного із батьків у наданні дозволу, суд надає дозвіл іншому з батьків на вивіз дитини за кордон у разі, якщо подорож (поїздка) здійснюється з метою оздоровлення та лікування дитини, зустрічі та спілкуванні дитини з родичами, розвитку культурного та освітнього виховання дитини, стимулювання вивчення іноземних мов та підготовки дитини до самостійного життя. Вказаний перелік випадків не є вичерпним. При вирішенні питання про надання дозволу одному з батьків на вивіз дитини за кордон суди мають діяти виключно в інтересах дитини. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.07.2017 у справі № 757/64466/16-ц залишено в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які прийшли до правильних висновків стосовно того, що задоволення позову матері дитини про надання дозволу на виїзд дитини за кордон (до Сполучених Штатів Америки, Республіки Австралія) без згоди батька здійснюється в інтересах дитини, яка потребує лікування за кордоном, оскільки захворювання дитини не лікується в Україні, і надання дозволу не позбавляє батька фактичного спілкування з дитиною. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.08.2017 у справі № 372/1459/16-ц було скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов матері про надання дозволу на виїзд дитини за кордон (до Російської Федерації) з метою духовного та морального розвитку дитини, знайомства з іноземною культурою, відвідування визначних пам’яток природи, архітектури та закладів дитячого дозвілля. Судом касаційної інстанції встановлено, що рішення суду першої інстанції ухвалено виключно в інтересах малолітньої дитини. Доводи батька, який заперечував проти виїзду дитини за кордон, про те, що існує реальна небезпека неповернення дитини до України в силу працевлаштування колишньої дружини та прийняття її на облік в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження. Згідно з текстом ухвали Апеляційного суду м. Києва від 21.06.2017 у справі № 756/15066/16-ц залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов батька дитини про надання дозволу на виїзд дітей за кордон (до Республіки Болгарії та Арабської Республіки Єгипет) без згоди матері. Судами обох інстанцій встановлено, що батьки дітей на час вирішення спору районним судом перебували у процесі розлучення і проживали окремо. Спільний відпочинок дочок із батьком, який проживає окремо від них, буде проявом батьківської любові та турботи, послугує забезпеченню позитивного клімату у відносинах дітей з батьком для зниження їх тривожності та емоційної напруги, а тому поїздка дітей за кордон з батьком відповідає інтересам дітей і засадам справедливості, добросовісності та розумності сімейних відносин. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.07.2017 у справі № 752/19490/16-ц залишено в силі рішення суду першої інстанції, відповідно до якого надано дозвіл матері на виїзд дитини за кордон (до Республіки Франції) без згоди батька. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надання судового дозволу на виготовлення проїзних документів та вивезення дитини за межі країни, щоб відвідати Диснейленд в місті Парижі Республіки Франції, буде відповідати інтересам дитини, сприяти її розвитку та вихованню, а відмова батька у наданні такого дозволу є безпідставною. Однією з важливих підстав для задоволення судом позову під час вирішення такої категорії справ є зазначення в позовній заяві країни, до якої має виїхати дитина, загальний строк надання такого дозволу, часового проміжку перебування дитини в іноземній державі, та надання суду доказів відмови батька чи матері у наданні згоди на виїзд дитини за кордон. Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 у справі 628/1973/16-ц було підтверджено правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог матері про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, оскільки, заявляючи вимоги про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, вона не визначила загальний термін надання такого дозволу, не зазначила часового проміжку перебування дитини в іноземній державі. Судом встановлено, що за таких обставин виїзд дитини за кордон фактично позбавить її батька можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною. Відповідно до тексту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.06.2017 у справі № 783/14/15-ц судом касаційної інстанції було залишено в силі рішення суду апеляційної інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову матері дитини про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька. Судом касаційної інстанції встановлено правомірність висновку суду апеляційної інстанції, що у разі відсутності згоди одного з батьків, питання про виїзд неповнолітньої дитини за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків із з’ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду. У даному спорі мати дитини, звертаючись до суду з позовом, ставила питання про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини до 36 країн без визначення конкретного строку та періоду такого виїзду, без визначення його початку й закінчення. Задоволення таких вимог та надання такого дозволу матері позбавить можливості батька бути обізнаним про виїзд його дитини за межі України і про строк та мету поїздки. Крім цього, судом було звернено увагу, що в матеріалах судової справи були відсутні докази відмови батька про надання дозволу на виїзд дитини за кордон та звернення матері до батька з приводу надання нотаріально посвідченого клопотання про оформлення проїзного документа дитини. Аналізуючи судові рішення з приводу даного питання, доказами на підтвердження відмови батька чи матері про надання дозволу на виїзд дитини за кордон можуть бути листи одного з батьків з проханням про надання такого дозволу та поштові чеки про їх відправлення, відповіді на такі листи. Підтверджувати безпідставну відмову у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон одним із батьків може відсутність відповідей на звернення іншого з батьків щодо надання такого дозволу, не з’явлення у призначений в листі час до нотаріальних органів з приводу оформлення нотаріально посвідченої заяви про надання згоди на виїзд спільної дитини в іноземну країну. На підтвердження мети поїздки дитини за кордон до суду необхідно подати документи (письмові докази), які будуть підтверджувати дійсність намірів такої поїздки, і що вона буде в інтересах дитини. Такими документами можуть бути: квитки; довідка про бронювання квитків; документи, що підтверджують бронювання місць в готелі на час перебування в іноземній країні; довідка про доходи, що підтверджує фінансову спроможність одного з батьків забезпечити відпочинок (поїздку) дитини; документи, що підтверджують родинні зв’язки з особами, до яких має приїхати дитини з метою родинного спілкування та відпочинку; довідка з медичного закладу про те, що дитина перебуває на обліку у лікарів як така, що постійно хворіє і потребує щорічного оздоровлення або відновного лікування за кордоном; довідка з закладу освіту про те, що дитина поглиблено вивчає іноземну мову тощо.

Надання судового дозволу на виїзд дитини за кордон з метою постійного проживання

Виїзд дитини за кордонСлід зауважити, що як зазначалось вище, дозвіл на виїзд дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Законодавством України не передбачено надання судового дозволу на виїзд дитини за кордон з метою її постійного проживання в іншій державі без згоди та супроводу батька та матері. Як вказано в Постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 235/139/16-ц надання такого дозволу суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов’язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Олена ДоманчукАвтор: Олена Доманчук, адвокат, керівник практики Приватні Клієнти в  KPD Consulting Law Firm.

Інші публікації Олени Доманчук