fbpx

Про відповідальність та вину: у житті та в юриспруденції

від | Тра 8, 2022 | Експертні правові позиції | 0 коментарів

Нещодавно дивився цікавий ефір одного з фахівців у галузі психології, в якому обговорювалося питання про співвідношення «відповідальності» та «вини».

Почуте надихнуло на роздуми. Мені як юристу і одночасно людині, яка цікавиться психологією, стало цікаво заглибитися в цю тему, адже я часто використовую ці слова, часом не дуже вникаючи в їхню суть.

Можливо комусь мої міркування будуть цікавими.

Вина та відповідальність

***

У юриспруденції теми відповідальності та вини завжди були одними з ключових. Я не буду зараз посилатися на джерела і цитувати науково-правові підходи до визначення цих понять, але невеликий екскурс як для себе, так і для читачів проведу.

Загалом відповідальність часто визначається або як обов’язок понести покарання (найпоширеніший зараз підхід), або як саме покарання – понесення різноманітних обмежень. А під виною найчастіше розуміється психологічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його наслідків, але не з точки зору емоційних переживань, а з ментальної позиції – усвідомлення, коли людина розуміла сутність своїх дій (і їх наслідків) і бажала (допускала) їх вчинення (настання).

***

А тепер хотілося б переключитися з формально-юридичного на життєвий аспект згаданих понять – як людина їх сприймає, застосовуючи до себе та керуючись ними у своєму житті. Запропоновані юриспруденцією трактування, на мій погляд, більше заплутують, ніж допомагають у цьому, а про важливість приймати відповідальність за свої дії та почуття провини ми чуємо з усіх боків.

Відверто кажучи, мене завжди трохи коробило уявлення про відповідальність як «обов’язок» понести покарання.

По-перше, з т.з. юридичної, якщо виконання обов’язку гарантується відповідальністю, то якось непослідовно виходить, оскільки за спробу злодія уникнути покарання відповідальність прямо не передбачена (хіба що за спробу втечі з-під арешту чи місць позбавлення волі, але це дещо інше). Тобто, покарання за уникнення покарання не передбачено.

По-друге, прагнення уникати страждань – це природна поведінка живих істот і карати за неї якось дивно.

Щоб нарешті внести для себе ясність у розумінні «відповідальності» та «вини» як понять, що визначають мої вчинки у житті, вирішив поміркувати з приводу сутності та відмінності відповідальності як психологічної категорії від почуття провини.

Я вважаю, що відповідальність – це визнання себе причиною певних наслідків. Для визнання себе відповідальним супутнє емоційне забарвлення немає принципового значення (це може бути як гордість, радість, рішучість, і страх, і вина). Визнання себе причиною чогось, що сталося або може статися (не відбутися) впливає на формування мотивації та ставлення до наслідків діянь людини – бажаю я цього, або не бажаю – залежно від того, чи буде вчинене мене радувати чи пригнічувати.

А вина – це одне з почуттів, яке відображає ставлення до скоєного як до неправильного, що суперечить цінностям конкретної людини. Впливаючи на цінності людини, у т.ч. шляхом маніпуляції, можна сформувати ставлення до певних результатів її діяльності, реальних чи потенційних, а отже сформувати позитивну (хочу) чи негативну (не хочу) мотивацію.

Пошук відповідального – це пошук того, хто є причиною вчиненого, а вина – це те душевне страждання, яке відповідальна особа може переживати, а може й ні, і яке зацікавлена ​​сторона (яка вважає себе постраждалою або може постраждати) очікує виявити або прагне сформувати у відповідальної особи.

Людина, відповідальна за заподіяння страждань (фізичних та/або душевних), повинна понести покарання – сама зазнати страждань.

Щире усвідомлення неправильності своїх дій (що можливо при суперечності вчиненого цінностям людини) сформує або посилить почуття провини, яке, будучи стражданням саме по собі, утримуватиме людину від скоєння подібних діянь у майбутньому.

Якщо ж вчинене та його наслідки не суперечать системі цінностей людини, то почуття провини  в неї не буде, і утримувати від подібних діянь у майбутньому буде лише страх страждань у зв’язку з можливим покаранням.

Таким чином, взяття на себе відповідальності  – це усвідомлення себе основною причиною того, що сталося з людиною в житті або хотілося б, щоб сталося.

Чи страждати від почуття вини за ті результати, за які ми вважаємо себе відповідальними, – питання суто індивідуальне.

На мій погляд, якщо це почуття дає імпульс щось змінити в житті на краще, то нехай буде, а якщо воно просто пригнічує та позбавляє життєвих сил – є сенс із ним попрацювати з фахівцем у сфері психології.

***

На завершення мого есе, повернусь до юриспруденції.  Вважаю, що є сенс зробити юридичну термінологію більш «чесною» та близькою до людини і її життєво важливих смислів. Це стосується намагання, керуючись надуманими гуманістичними мотивами, приховати за розмитими словами важливі і конкретні поняття – мова йде про покарання.

Людей, відповідальних за скоєння злочинів, треба карати, а не притягувати до відповідальності. А вина – це почуття тієї людини, яка поділяє порушені нею ж цінності.

Її встановлення – це сфера діяльності не юриспруденції, а психології та суміжних наук. Ця категорія більш пов’язана з вихованням – роботою з формування системи цінностей у людини як чистини його світогляду.

***

Пишіть свої думки щодо прочитанного у коментарях до цієї публікації або на Facebook-сторінці ЮБ під відповідним постом.

Сергій Гриненко

Сергій Гриненко

завідувач кафедри в Національному юридичному університеті України імені Ярослава Мудрого

спеціалізація: кримінальний процес і право

Оцініть будь-ласка публікацію

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезды (1 голосів, середняя оцінка: 5,00 из 5)