fbpx

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат.

Судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його ході вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, але і визначається доля дитини.

Права дитини під час судового розгляду справи

Дитина є суб’єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав.

Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Конвенція ООН “Про права дитини”

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції ООН “Про права дитини” від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.):

Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини. Поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Згідно зі ст. 13 Конвенції дитина має право вільно висловлювати свої думки.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей

1 квітня 2007 для України набула чинності Європейська конвенція про здійснення прав дітей. Положеннями ст. 3 Європейської конвенції передбачено права дитини бути проінформованим та висловити свою думку під час розгляду справи (судового розгляду).

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється наступними правами:

  • отримувати всю відповідну інформацію;
  • отримувати консультації;
  • мати можливість висловлювати свої думки;
  • бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

Положеннями ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей передбачено порядок прийняття рішення судовими органами під час розгляду справи, що стосується дитини.

Так, якщо внутрішнім законодавством дитина взнається такою, що має достатній рівень розуміння, перед прийняттям рішення судовий орган:

  1. Упевнюється в тому, що дитина отримала всі відповідну інформацію.

  2. У відповідних випадках консультує дитину сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб (у разі необхідності – приватно), якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини.
  3. Надає можливість дитині висловлювати її думки.

  4. Приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

Законодавство України та права дитини

У законодавстві України також закріплені відповідні положення.

Згідно зі ст. 171 Сімейного кодексу України (далі — СК):

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Статтею 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено:

Під час вчинення дій, пов’язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Відповідно до положень ст. 27-1 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи малолітня або неповнолітня особа має такі процесуальні права:

  • безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки;

  • отримувати через представника інформацію про судовий розгляд;

  • здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд роз’яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника, у разі якщо цього потребують інтереси цієї особи і за віком та станом здоров’я вона може усвідомити їх значення.

Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Апеляційний суд м. Києва в своїх Узагальненнях практики розгляду судами цивільних справ про усиновлення дітей, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та піклування над дітьми від 01.01.2009 зазначив, що питання про участь дитини в розгляді справи має вирішуватися в попередньому судовому засіданні з урахуванням думки органу опіки та піклування, наданого медичного висновку про стан здоров’я дитини, її фізичний та розумовий розвиток, щоб не допустити під час розгляду справи негативного впливу на дитину.

З якого віку питають думку дитини?

Законодавством України не визначено вікових обмежень щодо висловлення (заслуховування) думок дитини під час вирішення спірних питань в суді.

В той же час щодо дитини, яка бажає висловити свою думку, або яку суд бажає заслухати, ставиться вимога щодо її здатності сформулювати свої погляди та мати достатній рівень розуміння ситуації.

Суд зобов’язаний надати можливість дитині виступити в судовому засіданні, якщо вона цього бажає. Це право дитини не залежить від її віку.

Окремо слід зазначити, що в деяких передбачених законодавством випадках вчинення дій, що стосуються прав дитини, яка досягла певного віку, може бути здійснено лише при наявності її згоди.

Зміна прізвища дитини, яка досягла семи років, у разі зміни прізвища обома з батьків здійснюється за її згодою.

Сімейний кодекс України визначає коли питають думку дитини при вирішення такої категорії справ як визначення місця її проживання з одним із її батьків. Положеннями ст. 160 СК України  передбачено:

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Як саме суд може дізнатися, що дитина бажає висловити свою думку?

Про бажання висловити свою думку може заявити сама дитина, її представник, представник органу опіки та піклування, у тому числі адміністрація за місцем навчання чи перебування дитини, представники громадськості. Коли суд отримав інформацію про бажання дитини висловити свою думку у справі, суд повинен забезпечити таке право.

Ініціатива про заслуховування думки дитини може виходити і від самого суду. Так, про необхідність заслуховування думки дітей та обов’язковості її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України». У пункті 59 цього рішення суд зауважив, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей (під час розгляду справи у відповідних судових інстанціях України).

При цьому, нез’ясована на етапі судового розгляду думка дитини (крім випадків, коли є обгрунтовані підстави вважати, що дитина необ’єктивно спримає ситуацію або не може висловити свої думки) зазвичай має наслідком неможливість постановлення судом законного та обгрунтованого рішення.

Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 березня 2017 року у справі №643/1976/15-ц (справа щодо позбавлення батьківських прав) судом звернуто увагу на те, що думка дитини має бути з’ясована і врахована судом при розгляді справ, що стосується її прав. Враховуючи, що на етапі розгляду справи у судах нижчих інстанцій думка дитини не була з’ясована, ухвалені у справі судові рішення в частині позбавлення батьківських прав підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановлення судом рішення всупереч думки дитини

Не завжди суд, заслухавши думку дитину, має прийняти рішення у відповідності до побажань дитини.

У Постанові від 12.07.2017 6-564цс17 Верховний Суд України зазначив, що з досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише у разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу – матері, батька, дитини можна досягти миру і злагоди. Згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією про права дітей та Декларацією прав дитини. А тому, покладаючи в основу судового рішення згоду дитини на проживання з одним із батьків, суд повинен проаналізувати, чи не порушує така згода положень Конвенції про права дитини та навести у судовому рішенні мотиви, з яких він дійшов висновку про необхідність узяти за основу саме думку дитини та надати їй перевагу по відношенню до інших доказів.

В той же час, оцінка поведінки батьків, сімейних життєвих, побутових і майнових обставин, загалом усієї конфліктної сімейної ситуації з боку дитини може бути необ’єктивною. Враховуючи зазначене, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК).

Забезпеченням найкращих інтересів дитини є дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

У якнайкращих інтересах дитини має бути забезпечено її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Так, в своїй ухвалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20.07.2016 у справі №583/3460/15-ц (щодо визначення місця проживання дитини) зазначив, що апеляційний суд обгрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги Відповідача по справі про те, що місцевий суд не врахував думку дитини щодо бажання проживати з батьком, зазначивши, що малолітня дитина була вислухана судом та з’ясована її думка, якій надано належну оцінку, проте вона не є вирішальною у цьому спорі, оскільки бажання дитини з урахуванням її віку, рівня розвитку, обставин у справі та існування можливих факторів стороннього впливу на думку дитини має співвідноситися з головною метою – якнайкращого забезпечення інтересів дитини, яка може бути забезпечена шляхом визначення місця проживання дитини з її матір’ю. Разом із тим судами роз’яснено, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з новим позовом у будь-який час після досягнення дитиною 10-річного віку, коли спір щодо визначення місця проживання дитини, яка досягла десяти років, вирішується з урахуванням думки самої дитини.