Як залишити проживати дитину з собою після розлучення?

Залишити проживати дитину із собоюРозлучення не сама спокійна в емоційному плані процедура. І особливо «високого градусу» вона набуває завдяки майновим суперечностям між подружжям щодо вирішення питання поділу майна, і найголовніше – вирішення питання «з ким залишиться проживати дитина?».

І якщо ще 20 років тому назад питання щодо того, з ким залишиться проживати дитина, майже безальтернативно вирішувалось на користь матері, то протягом останнього часу ситуація суттєво змінюється. Тепер дбайливий батько має всі підстави сподіватися на винесення рішень судом на його користь.

Хочеться звернути увагу на необхідність своєчасного залучення для вирішення такого питання досвідченого сімейного юриста. Високий емоційний та конфліктний рівень події розлучення досить часто не дозволяє батьку або матері правильно проаналізувати ситуацію, визначати оптимальні кроки, організувати конструктивну комунікацію з іншим із батьків, дитиною, іншими членами сім’ї, майбутніми свідками в суді тощо. Крім того, в деяких випадках відсутність детально розробленої стратегії захисту власних інтересів та інтересів дитини у спорі, несвоєчасне вчинення необхідних дій, призводить до неможливості виправити ситуацію, навіть на стадії апеляційного чи касаційного розгляду справи.

Місце проживання дитини

Перед тим як вирішувати питання як залишити проживати дитину з собою визначимося із тим, що таке взагалі місце проживання.

Місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання. При цьому під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати.

Слід зазначити, що питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси. Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання.

Права батька та матері щодо дитини

Сімейне законодавство передбачає рівність прав, а також обов’язків батька та матері щодо дитини. Тому на запитання «Які права має батько на дитину після розлучення?» можна сказати, що такі самі, що й мати.

На обсяг прав батька та матері абсолютно не має впливає, чи була народжена дитина у зареєстрованому шлюбі чи ні. Також в подальшому розірвання шлюбу не змінює обсяг прав та обов’язків кожного з батьків.

У зв’язку із цим дуже цікавим є застосування в судовій практиці деяких міжнародних актів. Мова йде про Декларацію прав дитини, прийняту Генеральної асамблеєю ООН 1959 року, а також Конвенцію ООН про права дитини 1989 року. Вказані акти містять важливі положення щодо взаємовідносин батьків та дітей. Але при цьому ці акти містять деякі відмінності.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлученим зі своєю матір’ю. Фактично вказане положення встановлює пріоритет прав матерів щодо дитини у порівнянні з правами батька.

Одночасно, Конвенція ООН про права дитини  виходить з рівності прав батьків щодо дитини:

«Дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини»

Різні у своїх акцентах положення міжнародних актів по-різному застосовуються і судами при вирішенні питання з ким залишається дитина після розлученні.  При цьому, матері в ході судового розгляду посилаються на положення Декларації, що вказує на неможливість розлучення дитини з матір’ю, в той час, як батьки, коли бажають забрати дитину у матері,  посилаються на закріплену у Конвенції ООН рівність прав батька і матері.Визначення місця проживання дитини

Щодо вказаних актів слід зазначити, що відповідно до Конституції України міжнародні договори розглядаються як частина українського законодавства за умови, що згода на їх обов’язковість надана Верховною Радою України.

Верховною Радою України у 1991 році надано згоду на обов’язковість Конвенції ООН про права дитини. Тобто ця Конвенція безумовно може розглядатися як частина українського законодавства. В той же час Декларація містить деклараційні положення і на сьогодні не розглядається як міжнародний договір. Водночас, суди України усіх інстанцій при прийнятті рішень посилаються на обидва документи.

Вказане, а також наша практика свідчить, що під час судового розгляду питання щодо визначення місця проживання дитини важливо в першу чергу правильно розставити акценти по суті спору. Остаточне рішення в будь-якому випадку приймається з урахуванням цілого комплексу факторів, а не лише Декларації чи Конвенції ООН.

Читайте також:  Все що треба знати про розірвання шлюбу відповідно до законодавства України

Визначення місця проживання дитини за домовленістю між батьками

Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір’ю про місце її проживання. Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово –шляхом укладення відповідного договору.

Договір про визначення місця проживання дитини має містити:

  • з ким з батьків буде проживати дитина;
  • порядок здійснення одним з батьків, який проживатиме окремо, виховання дитини (наприклад, як батьки проводять вихідні з дитиною, визначати дні побачення з дитиною тощо);
  • участь того, хто проживає окремо від дитини, в її утриманні (виконання аліментних зобов’язань)

Законодавство передбачає обов’язкове нотаріальне посвідчення таких договорів. Тому договір про визначення місця проживання дитини має бути укладений шляхом підписання кожним з батьків двох примірників договору (для кожної із сторін) з подальшим посвідченням його тексту нотаріусом.

Звернення до органів опіки та піклування для вирішення спору щодо місця проживання дитини

Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання можуть органи опіки та піклування. Сімейний кодекс України надає можливість одному з батьків звернутись із цим питанням.

Органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Для того, щоб звернутися до органів опіки та піклування для вирішення питання місця проживання дитини один з батьків має подати такий перелік документів:

  • заяву;
  • копію паспорта;
  • довідку з місця реєстрації (проживання);
  • копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності);
  • копію свідоцтва про народження дитини;
  • довідку з місця навчання, виховання дитини;
  • довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Отримавши зазначені документи, працівники органу опіки та піклування, детально їх вивчають, проводять бесіду з кожним із батьків, вивчають умови проживання кожного з них (складається акт обстеження умов проживання).

Прийняття рішення органом опіки та піклування по суті зазначеного питання має один недолік – інша сторона не може бути примушена виконувати таке рішення. Законодавство не передбачає будь-яких несприятливих наслідків у разі невиконання рішення органу опіки і піклування.

Визначення місця проживання в судовому порядку

Якщо жоден із наведених вище варіантів не виявився ефективним, батьки не змогли знайти спільну позицію по цих питаннях, залишається єдиний варіант – звернутися до суду.

Розгляд зазначеної категорії справ обов’язково здійснюється за участю органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування подає до суду відповідний висновок, який є достатньо важливим фактором при прийнятті судом рішення щодо того, з ким залишити проживати дитину.

Висновок органу опіки і піклування

Зараз розберемося, за якими критеріями орган опіки та піклування готує свій висновок щодо місця проживання дитини.

Обставини, що беруться до уваги:

  1. Ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків – в даному випадку береться до уваги виконання обов’язків батьками щодо виховання дитини, прояв уваги кожного з батьків до питань здоров’я дитини, її морального та духовного розвитку.
  2. Особиста прихильність дитини до кожного з них – має бути з’ясовано як дитина ставиться до кожного з батьків.
  3. Стан здоров’я дитини.
  4. Наявність самостійного доходу. Відсутність у одного з батьків самостійного доходу є перешкодою у залишенні проживати дитини з таким із батьків.
  5. Зловживання спиртними напоями або вживання наркотичних засобів. Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби.
  6. Поведінка батьків, що може мати наслідком заподіяння шкоди дитини.

Варто зазначити, що перелік обставин, що беруться до уваги, не є вичерпним. Органами опіки та піклування можуть братися до уваги також і інші обставини, що можуть мати істотне значення при вирішенні питання місця проживання дитини.

З метою забезпечення об’єктивності своїх висновків вказану інформацію органи опіки і піклування збирають з різних джерел, спілкуючись з різними особами.

Джерела інформації:

  1. Проведення безпосереднього огляду місця проживання кожного з батьків.
  2. Проведення бесіди з кожним із батьків.
  3. Проведення бесіди із дитиною.
  4. Пояснення родичів та інших близьких осіб.

Стратегія дії в судових органах

Вирішення зазначеної категорії справ в суді – надзвичайно складний, емоційний та непередбачуваний процес. Вирішення судом питання по суті здійснюється на підставі аналізу та співставлення усіх наявних доказів у сукупності.

Побудова чіткої та логічної позиції, яка всебічно доводитиме оптимальність залишення дитини з вами, і водночас спростування доказів іншої сторони – дозволить отримати перемогу у судових «змаганнях».

Звертаю увагу, що необхідно бути готовим до найнепередбачуваних дій з боку іншої сторони – неправдиві свідчення знайомих та інших осіб, залучених до справи, звинувачення в асоціальній поведінці, «ліві» висновки психологів, де дитині не рекомендовано проживати з вами і т.і. Усі, навіть найменші життєві промахи, будуть «прикрашені», прибільшені і подані на розгляд суду.

Вказаний наклеп, безумовно, без уваги не повинен залишатися з вашого боку, проте головний акцент має бути зроблений на взаємовідносинах з дитиною, а не на кривдження іншого з подружжя. Головний тезис має полягати в тому, що подальше проживання дитини з вами максимально сприятиме інтересами дитини, забезпечуватиме її гармонійне виховання та розвиток,  становлення як особистості.

Читайте також:  Розподіл майна при розлученні подружжя

Як було вже зазначено вище, одним з головних фактором для прийняття рішення судом буде висновок органу опіки і піклування. Проте його не слід розглядати як безспірний доказ. В деяких випадках суд відходить від позиції органу опіки та піклування і може ухвалити протилежне рішення на підставі аналізу інших доказів. Також такий висновок може бути «розбито», як такий, що не є обґрунтований, особливо, якщо орган опіки та піклування поверхнево підійшов до його складання.

В будь якому випадку, незалежно від позиції органів опіки та піклування, ви повинні намагатися зібрати (бажано за участю сімейного юриста) повний спектр доказів, що в своїй системі та взаємозв’язку зможуть підтвердити необхідні обставини, і у суду не залишиться інших варіантів, як винести рішення на вашу користь.

Всі обставини, які з’ясовує орган опіки та піклування при складанні свого висновку, слід підтвердити також  і власними доказами.  Крім того, необхідні підтвердження можуть братися з інших додаткових джерел, зокрема, з пояснень інших осіб, вихователів, учителів дитини, батьків інших дітей.

В окремих випадках можуть здійснюватися відповідні психологічні дослідження дитини, за результатами якого психолог складає висновок психолога.

В суді також може бути ініційовано проведення судово-психологічної експертизи, для встановлення особливостей психічної діяльності дитини.

В своїй позовній заяві варто «пройтися» по наступним питанням:

  • запропонувати конкретне фізичне житло, де буде проживати дитина;
  • проаналізувати створені побутові умови для проживання дитини, зокрема для її проживання, відпочинку, навчання та розвитку;
  • перелік усіх доходів та їх розмір, завдяки яким буде можливість здійснювати повноцінне утримання дитини, а також підтвердження здійснюваних доходів;
  • характеристики на себе та іншого з батьків, поведінка загалом та щодо дитини;
  • участь кожного з батьків у вихованні дитини, скільки часу приділяється дитині, відвідування гуртків дитиною, зручність їх розташування.

Якщо у сім’ї декілька дітей, дуже важливим є наведення на розгляд суду також доказів щодо можливості/неможливості проживання таких дітей окремо один від одного.

Навести вичерпний перелік усіх обставин неможливо, оскільки в кожному конкретному випадку, абсолютно різні фактори можуть мати визначальну роль.

В особливо складних випадках лише досвід та професійність юриста, допомагають їх сплести в єдину, послідовну та логічну систему.

Думка дитини у визначенні місця проживання

Окремої уваги заслуговує заслуховування думки дитини при вирішенні питання з ким з батьків залишиться вона проживати.

Відповідно до Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її виховання, а також місця проживання.

В той же час, враховуючи початковий рівень психічного розвитку дитини, неповну її самостійність, неможливість в деяких випадках об’єктивно сприймати та оцінювати ситуацію, суд має повне право постановити рішення всупереч думки дитини.

Інші особи, з якими може бути визначено місце проживання дитини

За загальним правилом саме батьки мають пріоритет у залишенні проживати дитину з собою, а також здійсненні її виховання. Проте в деяких випадках судом можуть бути встановлені такі обставини, що унеможливлюватимуть визначення місця проживання дитини з одним з них. Наприклад, обидва з батьків зловживають алкогольними напоями або взагалі не мають будь-яких джерел доходів. В цьому випадку суд не може залишити проживати дитину з одним з них.

В цьому випадку виключно за ініціативою баби або діда дитини, інших родичів, що залучаються до судового розгляду, судом може бути прийнято рішення про визначення місця проживання з одним з них.

Якщо ж дитина не може бути залишена проживати з одним з батьків або бути передана вищезазначеним особам судом може бути прийнято рішення про передачу дитини органу опіки та піклування.

Висновки

Суд приймає рішення  щодо визначення місця проживання дитину із матір’ю або батьком на підставі аналізу цілого комплексу доказів. Сторона повинна переконати суд у тому, що проживання дитиною саме з ним/нею максимально сприятиме інтересам дитини, забезпечуватиме її гармонійне виховання та розвиток.

Якщо Ви не впевнені, що зможете якісно зібрати повний пакет документів та грамотно відстояти свої батьківські права для того, щоб залишити проживати із собою найдорожче, що у вас є, не гайте часу, звертайтесь до адвоката, що спеціалізується на сімейних питаннях.

Олена ДоманчукАвтор: Олена Доманчук, адвокат, керівник практики Приватні Клієнти в  KPD Consulting Law Firm

Відправити заявку на отримання юридичної консультації

 

Оцініть змістовність та корисність статті

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезды (7 голосів, середняя оцінка: 5,00 из 5)

© 2017 Юрист-блог // Дизайн и поддержка: GoodwinPress.ru