Особливості укладення господарських договорів з державним елементом. Окремі положення при укладенні господарських договорів

Укладення договорів з державним елементом

Актуальність питання укладення господарських договорів суб’єктами господарювання, що належать до державного сектору економіки, а також органами державної влади, пов’язана зі специфічним статусом таких суб’єктів у господарських відносинах.

В той же час, ця публікація містить також і висновки, що стосуються й укладення господарських договорів між суб’єктами, що не належать до державного сектору економіки або до органів державної влади.

Правовий статус органів державної влади у господарських відносинах

Слід зважувати на те, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Господарського кодексу України держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. Органам державної влади та місцевого самоврядування заборонено здійснення підприємницької діяльності та некомерційної господарської діяльності (ч.4 ст. 43, ч.3 ст. 52 ГК України).

Водночас, ч. 3 ст. 3 ГК України визначено, що діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів. Така діяльність є допоміжною (додатковою) господарською діяльністю, оскільки здійснюється суб’єктами, які створені не для заняття господарською діяльністю, однак, для забезпечення свого основного виду діяльності змушені вступати у господарські відносини, наприклад, навчальні заклади, медичні установи, правоохоронні органи тощо.

Також слід брати до уваги, що діяльність органів державної влади ґрунтується на конституційному принципі, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому, наприклад, не можуть укладатися органами державної влади договори відповідального зберігання, де орган державної влади виконує функції зберігача, оскільки здійснення таких функцій вказаним органом державної влади не віднесено до сфери його повноважень, а також не може розглядатися як господарче забезпечення діяльності органу державної влади.

Закон України “Про здійснення державних закупівель”

Відповідно до Закону України “Про здійснення державних закупівель” державні органи, а також підприємства та їх об’єднання, уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов’язань і здійснення платежів, у разі закупівлі товарі і послуг вартістю понад 100 000 грн, а робіт понад 1 000 000 грн, здійснюють укладення договорів відповідно до процедур, визначених цим Законом.

У випадках укладення договорів за результатами процедур, визначених Законом України “Про здійснення державних закупівель”, укладення відповідного договору із переможцем здійснюватиметься  на підставі таких документів:

  • рішення відповідного комітету з конкурсних торгів;
  • основні умови договору, які були складовою частиною документації з конкурсних торгів;
  • протокол оцінки конкурсних пропозицій;
  • документ, що підтверджує отримання забезпечення виконання договору (якщо це передбачено конкурсною документацією);
  • конкурсна пропозиція переможця конкурсних торгів.

Так, основні умови договору, які були складовою частиною документації з конкурсних торгів, вивчаються з метою співставлення на предмет відповідності їх з умовами договору, що пропонується до укладення.

Протокол оцінки конкурсних пропозицій містить остаточні висновки комісії з конкурсних торгів, які в повному обсязі мають бути відображені в договорі.

Вивчення конкурсної пропозиції переможця конкурсних торгів зумовлено вимогою Закону України “Про здійснення державних закупівель”, відповідно до якої умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі (ч. 5 ст. 40 цього Закону).

Також для укладення договорів обов’язково будуть вимагатися надання таких документів:

  • виписка (або копія) про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
  • копія документа про реєстрацію як платника податку (ПДВ, єдиного податку тощо). Необхідно для коректного здійснення фінансових розрахунків;
  • відомості про місцезнаходження органу або особи, які відповідно до установчих документів чи закону виступають від її імені. Необхідно для здійснення листування за договором, а також у разі наявності невирішених суперечностей – для звернення з претензією або до суду;
  • документ, що підтверджує повноваження особи на укладання договору від імені юридичної особи (копії довіреності, доручення, статуту, Закон та витягу з наказу про призначення особи на посаду, що дає повноваження на укладення договорів тощо);
  • копії дозволу (ліцензії) уповноваженого органу виконавчої влади (місцевого самоврядування), що підтверджують його право на реалізацію товарів, надання послуг та/або проведення конкретних видів робіт, якщо інше не передбачено законодавством;
  • документ на підтвердження якості товару (послуги), що є предметом закупівлі. Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі (ст. 268 ГК України);

Зміст господарського договору, що пропонується до укладання

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, як погоджені ними, так і ті, що приймаються сторонами як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Наведене положення господарського законодавства вказує на важливий момент: у разі, якщо в законодавстві містяться обов’язкові вимоги до умов договору, то вони мають бути прийняті сторонами, як обов’язкові, і відповідно – зазначені в договорі, що укладається.

Повна інформація про мої послуги, перелік заходів, що здійснюються мною під час надання правової допомоги, їх вартість - у посиланні наприкінці статті ⇓⇓⇓  

Абзац перший частини третьої ст. 6  Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), згідно з яким сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, слід застосовувати разом із абзацом другим, де сказано, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, сторони не можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд шляхом укладення договору не тільки тоді, коли в нормі сказано “сторони в договорі не можуть відступити від положень…” або міститься подібний вираз (наприклад, частина четверта ст. 216  ЦК України), а і тоді, коли обов’язковість для сторін положень певної норми випливає з її змісту – тобто тоді, коли зі змісту норми можна зробити висновок, що норма є імперативною. Зокрема, якщо законом встановлені істотні умови договору, то недосягнення згоди з усіх істотних умов означає, що права та обов’язки за договором не виникли, оскільки договір є неукладеним в силу імперативної вказівки закону (частина першої ст. 638 ЦК України).

Читайте також:  Договір доручення

Якщо ж, навпаки, в нормі сказано “якщо інше не встановлено договором” або міститься подібний вираз, то це вказує на те, що норма не є імперативною, і сторони в договорі можуть відступити від її положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Часто в нормі не сказано прямо ні “сторони в договорі не можуть відступити від положень…”, ні “якщо інше не встановлено договором”, та не містяться подібні вирази. Питання про те, чи є така норма імперативною або диспозитивною, слід вирішувати шляхом аналізу змісту цієї норми в кожному окремому випадку.

Отже, зміст частини третьої ст. 6 ЦК України полягає у законодавчому закріпленні співвідношення між диспозитивними та імперативними нормами: імперативна норма встановлює правила, які не можуть бути змінені сторонами в договорі, а диспозитивна норма дозволяє таку зміну.

Особливості укладення окремих категорій договорів

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

  • вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
  • примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Наприклад, наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 27.10.2005 № 3 затверджено Примірний договір в капітальному будівництві;
  • типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 затверджено Типовий договір оренди землі;
  • договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Враховуючи це, перш за все має досліджуватися загальна форма договору на предмет відповідності типовим або примірним договорам.

При цьому, слід взяти до уваги, що сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Оскільки укладення договору спрямоване на набуття, зміну або припинення прав та обов’язків, викладення умов договору у спосіб, відмінний від застосованого у типовому договорі (приміром, викладення умов договору іншими словами), не є відступом від змісту типового договору. Під таким відступом слід розуміти включення сторонами до господарського договору умов, які створюють регулювання, що за змістом прав і обов’язків сторін суперечить відповідному регулюванню, передбаченому типовим договором.

Вимоги до чинності правочину

Наступним кроком буде визначення загальних вимог, дотримання яких необхідно для чинності правочину, які визначені ст. 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, дотримання яких необхідно для чинності правочину.

До таких вимог відносяться наступні:

  1. Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
  2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.На практиці найбільш важливе значення має питання укладення договорів саме юридичними особами.Господарське зобов’язання, що укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (стаття 207 ГК України).
  3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
  4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.Відповідно до п.1 ч.1 ст. 208 ЦК України договори між юридичними особами укладаються в письмовій формі.Також визначається чи не підлягає у встановлених законом випадках договір нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації.
  5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Договори повинні містити усі істотні умови, що визначені законодавством. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.Відповідно до ст. 180 ГК при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Визначення предмету в ході укладення господарського договору

Щодо предмету договору слід зазначити, що у разі здійснення закупівель відповідно до Закону України “Про здійснення державних закупівель” предмет закупівлі товарів і послуг визначається на основі Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року № 457, за показником п’ятого знака (класифікаційне угруповання “категорія”) із зазначенням у дужках конкретної назви товару чи послуги.

Під час здійснення закупівлі будівель виробничого та невиробничого призначення та інженерних споруд різного функціонального призначення предмет закупівлі визначається на основі Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, за показником другого знака із зазначенням у дужках конкретної назви будівлі або інженерної споруди.

Під час здійснення закупівлі послуг з поточного ремонту предмет закупівлі визначається за об’єктами будівництва на основі Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 № 174 (в редакції наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 17.06.2003 № 85).

Строк дії господарського договору

Відповідно до цивільного законодавства строк дії договору, який сторони зобов’язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов’язків, які з нього виникли.

Окрім того з цього питання приводимо до відома позицію Вищого господарського суду України. За змістом статті 637, частин третьої та четвертої статті 213  ЦК України метою тлумачення договору є виявлення справжньої волі сторін, що згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, та що згідно з частиною першою статті 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку дії договору свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов’язання, що виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону. Отже, за відсутності в господарському договорі строку дії договору немає підстав вважати його неукладеним, крім випадків, коли справжня воля сторін полягала у намірі досягнути згоди про строк дії договору в майбутньому.

Разом з тим слід взяти до уваги, що договори, які передбачають витрачання бюджетних коштів можуть бути укладені виключно до кінця бюджетного періоду (31 грудня відповідного року).

Вказане пов’язано із закріпленою у ст. 48 Бюджетного кодексу України забороною взяття розпорядниками бюджетних коштів грошових зобов’язань наступних бюджетних періодів.

Ціна господарського договору

Також істотною умовою господарських договорів є ціна, за відсутності якої договір є неукладеним.

Зазначену норму слід застосовувати лише до тих господарських договорів, за якими одна сторона зобов’язана сплатити іншій певну суму грошових коштів. Якщо за умовами господарського договору сплата грошових коштів не передбачається, то до такого договору частина третя статті 180  ГК України в частині ціни як істотної умови застосовуватись не може, оскільки зазначення ціни в такому договорі не створює прав та обов’язків сторін.

Читайте також:  Страхування творів мистецтва

Наприклад, згідно з частиною першою статті 293  ГК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Тому, якщо за таким договором не передбачається грошова доплата (частина перша статті 293 ГК України), то визначення ціни в такому договорі не є обов’язковим, оскільки воно не впливає на господарське зобов’язання з такого договору. В разі порушення зобов’язання однією із сторін настають наслідки, встановлені законом або договором, зокрема виникає обов’язок боржника по відшкодуванню збитків. При цьому, згідно з частиною першою статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Усі ці складові визначаються виходячи з об’єктивних критеріїв, і не залежать від ціни, зазначеній сторонами в договорі. При цьому, сторони не позбавлені права визначити в договорі ціну для цілей оподаткування.

Штрафні санкції у господарських договорах, сторона яких суб’єкт з державним елементом

Щодо штрафних санкцій слід зазначити, що відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

  • за порушення умов зобов’язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
  • за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи наведене, у разі відсутності обґрунтованого рішення відповідального замовника про зменшення, а також іншого розміру штрафних санкцій, що встановлені законодавством (наприклад, ст. 40 Закону України “Про телекомунікації” визначено інший розмір відповідальності операторів та провайдерів телекомунікацій), такий розмір санкцій слід вважати обов’язковим для визначення у договорах.

Обов’язок суб’єкту з державним елементом щодо оплати товарів, робіт чи послуг слід вважати грошовим зобов’язанням. При цьому, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”).

Особливості договірних відносин

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України “Про здійснення державних закупівель” забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів до/без проведення процедур закупівель.

В той же час, ч. 3 ст. 631 ЦК України, відповідно до якої  сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Системне тлумачення вказаних положень свідчить про неможливість зазначати в проектах договорах наведену умову ЦК України у разі, якщо закупівля відбувається на підставі процедур, що визначені Законом України. Умови договору в цьому разі можуть застосовуються до відносин сторін не раніше підписання договору.

Статтею 17 Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції” визначено, що органам державної влади, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України.

При цьому, у випадках прямо визначених законами отримання товарів, робіт, послуг на безоплатній основі допускається. Так, наприклад, на сьогодні отримання товарів, робіт чи послуг у вигляді благодійної допомоги у встановленому законодавству порядку слід вважати виключенням із цього правила.

Внесення змін до договорів (укладення додаткових угод до договорів)

За договорами про закупівлю, які укладені відповідно до Закону про закупівлю, зміна умов договору допускається лише у випадках і порядку, передбачених Законом України “Про здійснення державних закупівель”.

Так, статтею 40 цього Закону визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:

  • зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
  • зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
  • покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;
  • продовження строку дії договору та виконання зобов’язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об’єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі;
  • зміни умов у зв’язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті;
  • узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);
  • зміни ціни у зв’язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;
  • зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, зміни курсу іноземної валюти у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни залежно від зміни такого курсу, зміни біржових котирувань, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю.

Частиною шостою статті 40 цього Закону передбачено, що дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Відповідно до частини першої статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Таким чином, продовження дії договору можливо у разі, коли строк його дії не закінчився в установленому чинним законодавством порядку.

У додатковій угоді про внесення змін до договору обов’язково має бути зазначено:

  • найменування сторін;
  • прізвище, ім’я, по батькові (ініціали) осіб, уповноважених на підписання додаткової угоди (реквізити документів, згідно з якими надані такі повноваження);
  • пункти (умови) договору з урахуванням унесених змін;
  • дата вступу в дію додаткової угоди;
  • місцезнаходження (поштова адреса), платіжні реквізити та підписи сторін, скріплені печаткою.


ЗАМОВИТИ ЮРИДИЧНУ КОНСУЛЬТАЦІЮ (юридичні послуги платні!)

 

Оцініть змістовність та корисність статті

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезды (4 голосів, середняя оцінка: 5,00 из 5)


Обсуждение: есть 1 комментарий

  1. Людмила сказав:

    Дякую за корисну консультацію

    Відповіcти

Ваш коментар

You have to agree to the comment policy.

© 2017 Юрист-блог // Дизайн и поддержка: GoodwinPress.ru