Особливості припинення (розірвання) шлюбу

Особливості розірвання шлюбуПорядок припинення шлюбу встановлений розділом 11 СК України. Припинення шлюбу поставлене під контроль держави і може здійснюватися тільки відповідними державними органами: чи державним органом РАЦС, чи судом у випадках, прямо передбачених СК України. Той чи інший порядок припинення шлюбу передбачений у СК України в залежності від певних обставин і не може бути визначений бажанням сторін. Так, шлюб з особою, визнаною судом недієздатною, або особою, яка визнана безвісти відсутньою припиняється шляхом його розірвання тільки в державному органі РАЦС (ч. 1 ст. 107 СК України). При цьому шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Інший з подружжя не може вимагати розірвання шлюбу з недієздатним з подружжя у суді. Фактично роздільне проживання подружжя, скільки б часу воно не тривало, юридично шлюбу не припиняє.

Загальні положення щодо припинення шлюбу

Таким чином, чинне сімейне законодавство передбачає два порядки припинення шлюбу:

  • судовий
  • адміністративний (в державному органі РАЦС).

Адміністративний порядок припинення шлюбу

Основним порядком припинення шлюбу є адміністративний, тобто в державному органі РАЦС, і лише в особливо складних ситуаціях шлюбно-розлучний процес відбувається в судовому порядку.

Щодо припинення шлюбу в державному органі РАЦС, то його правове регулювання об’єднує окремі випадки, які виправдовують спрощену процедуру припинення шлюбу, в тому числі і розлучення.

Зазначені випадки:

  • розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя, яке не має дітей;
  • розірвання шлюбу з особою, яка визнана безвісти відсутньою;
  • визнання іншого з подружжя недієздатним внаслідок душевної хвороби (ст.ст. 106, 107 СК України).

Державні органи РАЦС не з’ясовують причини розірвання шлюбу, не вимагають доказів неможливості збереження сім’ї, не вживають заходів до примирення подружжя, тобто шлюборозлучна процедура спрощена і не вимагає великих витрат, сил і часу. Однак, з метою надання подружжю строку для осмислення рішення, що приймається, оформлення розлучення здійснюється через однин місяць від дня подання заяви про розірвання шлюбу. Зазначений строк по суті виконує ту саму функцію, що й строк для примирення, встановлений судом.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» компетентними щодо реєстрації розірвання шлюбу на території України є виключно відділи державних органів РАЦС. Щодо громадян України, які постійно проживають за кордоном, такі функції покладено на дипломатичні представництва та консульські установи України.

Судовий порядок припинення шлюбу

Розірвання шлюбу можливе також і в судовому порядку. При цьому СК України передбачено, що розірвання шлюбу в судовому порядку можливе за взаємною згодою та за позовом одного з подружжя (ст. 109 та ст. 112 СК України відповідно).

Судовий порядок (процедура) розірвання шлюбу застосовується у випадках, передбачених СК України:

  • при наявності у подружжя спільних неповнолітніх дітей;
  • при відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу;
  • якщо один з подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень, ухиляється від розірвання шлюбу в державному органі РАЦС.

Судовий порядок розірвання шлюбу здійснюється з урахуванням вимог цивільного процесуального законодавства про позовне провадження, де досить докладно визначені права та обов’язки сторін, що беруть участь у справі. Суд повинен забезпечити не тільки державно-правове регулювання відносин, пов’язаних з припиненням шлюбу, але й у разі потреби захистити інтереси кожного з подружжя і їхніх неповнолітніх дітей. Якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу.

Якщо між подружжям, що розлучається, виник спір про майно, яке є їхньою спільною сумісною власністю, або про виплату аліментів непрацездатному, або якщо у них є спільні діти, які не досягли 18 років, розірвання шлюбу проводиться в судовому порядку.

Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них житимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Якщо подружжя складають договір про розмір аліментів на дитину, то такий договір повинен бути нотаріально засвідченим. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Якщо в судовому засіданні один з подружжя заявляє, що він згоден на розлучення, то суд не має права припинити провадження у справі за тих підстав, що шлюб може бути розірваний в державному органі РАЦС, оскільки справу про розірвання шлюбу було порушено в суді законно.

Якщо по справах, що віднесені до компетенції державного органу РАЦС, зацікавленому чоловікові (дружині) з тих чи інших підстав було відмовлено у розлученні або у вирішенні спору по суті, він може скористатися правом на судовий порядок розгляду його вимог.


Процедура розірвання шлюбу в судовому порядку регламентується ЦПК України, норми якого докладно роз’яснюють права та обов’язки учасників судового процесу, а також саме позовне провадження.

Крім того, при розгляді справ про припинення шлюбу слід також положення, зазначені у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Для двох порядків припинення шлюбу (через суд і через державні органи РАЦС) існують два процесуальних рішення. При розірванні шлюбу в державних органах РАЦС шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації припинення шлюбу в державних органах РАЦС, а при припинені шлюбу шляхом його розірвання судом – від дня набрання чинності рішення суду.

Припинення шлюбу внаслідок його розірвання

Шлюб може бути припинений шляхом його розірвання за життя подружжя внаслідок волевиявлення одного з них або обох (у суді або в державних органах РАЦС). Можливість припинення шлюбу на підставі волевиявлення одного або обох з подружжя є проявом принципу свободи шлюбу і рівності подружжя. Оскільки вступ до шлюбу здійснюється вільно і добровільно, то ніхто не може бути примушений до зберігання подружніх відносин, якщо їхні засади втрачені. У зв’язку з цим можна виділити:

  1. Об’єктивні причини розлучення, до яких належать випадки, передбачені ст. 107 СК України, а також інші обставини, що не залежать від вольових та інтелектуальних якостей осіб, які розлучаються.
  2. Суб’єктивні причини розлучення, до яких належать різноманітні обставини, що характеризують, як правило, психологічний склад особистості подружжя, а також інші явища (подружня невірність, байдуже ставлення до дітей, їх виховання, приниження та образа гідності одного з подружжя та інші випадки та пороки).

При цьому розірвати можна лише шлюб, укладений у законному порядку, з дотриманням всіх умов та підстав його укладання, тобто тільки дійсний шлюб. Фактичне припинення шлюбу з метою подальшого непоновлення шлюбних відносин з точки зору закону не є розлученням. Тому при фактичному припиненні шлюбних відносин шлюб продовжує породжувати сімейні правовідносини, крім випадків постанови судом рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. При цьому закон не встановлює переліку підстав розірвання шлюбу, оскільки вони можуть бути різними (наприклад, ч. 2 ст. 49, ч. 2 ст. 50 СК України тощо).

СК України визначає виключний перелік осіб, які мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу: один з подружжя, а також опікун недієздатного одного з подружжя, якщо це в інтересах підопічного. Зазначений перелік осіб є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає. Це означає, що окрім вказаних осіб, ніхто не може вимагати розірвання шлюбу в судовому чи адміністративному порядку.

Розірвання шлюбу в судовому порядку без згоди одного з подружжя на розлучення має суттєву специфіку, що пояснюється бажанням одного з подружжя зберегти шлюб. У зв’язку з цим ст. 111 СК України передбачає, що суду надається право вживати заходи щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Слід зазначити, що ст. 111 СК України носить декларативний характер, оскільки не визначає, які саме заходи і в якому порядку повинен застосувати суд для примирення подружжя, проте порядок розірвання шлюбу в судовому порядку передбачений ЦПК України, процесуальні норми якого в даному випадку і необхідно застосовувати.

Суд при оцінці причин розлучення може керуватися тільки об’єктивними критеріями, але застосовувати ці критерії необхідно до конкретної подружньої пари. У випадку виникнення у суду сумнівів стосовно того, чи дійсно подальше спільне подружнє життя неможливе, він повинен використати надану законом можливість відкласти розгляд справи та надати подружжю строк для примирення, особливо при наявності у них дітей.

Якщо по закінченні встановленого судом строку подружжя помиряться, то провадження по справі припиняється на підставі наданої позивачем або обома сторонами заяви про відмову від позову (ст. 205 ЦПК України).

У випадку, коли після закінчення наданого подружжю строку заява про припинення справи не надійшла, а сторони у судове засідання не з’явилися, суд залишає справу без розгляду (ст. 207 ЦПК України).

Якщо впродовж цього строку один з подружжя все-таки наполягає на бажанні розлучитися, суд зобов’язаний винести рішення про розлучення, навіть якщо суддя продовжує сумніватися стосовно можливості збереження даної сім’ї, оскільки суд не має права відмовляти у розірванні шлюбу проти волі одного з подружжя.

Визнання розірвання шлюбу фіктивним

У судовій практиці зустрічаються випадки, коли подружжя, що розлучається, насправді не мають наміру припиняти шлюбні відносини, у зв’язку з цим ст. 108 СК України передбачено поняття „фіктивне розірвання шлюбу” та порядок визнання його таким. Як і у випадку укладення фіктивного шлюбу, фіктивне розірвання шлюбу може здійснюватися з метою одержання певного матеріального блага обома чи одним з подружжя (реєстрації місця проживання, отримання роботи, майна, якихось матеріальних вигод, пільг, ввести в оману кредиторів, приховати майно від конфіскації тощо). Однак на практиці можна спостерігати й інші випадки фіктивного розірвання шлюбу. Наприклад, якщо в одного з подружжя є двоє неповнолітніх дітей (одна дитина від попереднього шлюбу, а інша від теперішнього), то з метою зменшення розміру аліментів на дитину від попереднього шлюбу він розриває теперішній шлюб (фіктивно), і нібито сплачуючи аліменти на двох дітей, тим самим зменшує розмір аліментів на першу дитину.

Розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним лише у тому разі, якщо воно порушило чиїсь права та охоронювані законом інтереси або заподіяло шкоду.

Стаття 108 СК України передбачає можливість визнання судом розірвання шлюбу фіктивним у випадку, коли шлюб було розірвано державним органом РАЦС за заявою подружжя, яке не має дітей (ст. 106 СК України). СК України окремо не встановлює коло „заінтересованих” осіб, адже неможливо передбачити всі варіанти, у зв’язку з цим необхідно застосовувати загальні правила щодо порядку звернення з позовом до суду. Можна припустити, що такою осою буде один з подружжя, якого інший ввів в оману, схиливши до подання спільної заяви про розірвання шлюбу наче для одержання певного блага, а потім таємно зареєстрував повторний шлюб, або інша особа, права якої так чи інакше порушуються фактом фіктивного розірвання шлюбу (діти, спадкоємці, організація, яка надає житло тощо). Крім того, зацікавленою особою може бути кредитор, який бажає одержати від обох з подружжя борг, відшкодувати майнову шкоду; дружина від першого шлюбу, яка зацікавлена, щоб її діти одержували аліменти в більшому розмірі; нарешті — один із подружжя, який був обманутий другим із подружжя не в інтересах сім’ї, тощо.

Позивачу відповідно до статті 60 ЦПК України необхідно довести суду, що розірвання шлюбу мало фіктивний характер, що ні один з подружжя не мав наміру на припинення шлюбних правовідносин.

Такими доказами в першу чергу повинні бути показання свідків, що подружжя продовжує сімейне життя, виховує спільних дітей, проживає в одному помешканні, разом їздить в одному автомобілі на роботу; батько турбується про дітей, разом сім’єю відпочиває на дачі, в санаторії; дружина завагітніла тощо.

На прохання позивача суд може вийти на місце помешкання колишніх подружжя і переконатися, що в них єдина спальня і спальні місця, посуд, холодильник, шафа, де знаходиться одяг обох з подружжя, білизна тощо. Доказом також можуть бути листи, картки, кінозйомки, хронологія життя колишнього подружжя; придбання, наприклад, житлового будинку, де подружжя проживало спільно тощо. Взагалі довести фіктивність розірвання шлюбу досить важко і проблематично, але за наявності відповідних доказів суд постановляє рішення про розірвання шлюбу фіктивним і одночасно про анулювання актового запису державного органу РАЦС. Це рішення суду є правовою підставою для анулювання актового запису про розірвання шлюбу.

Визнання розлучення фіктивним проводиться в судовому порядку. У разі ухвалення судом рішення про визнання розірвання шлюбу фіктивним, державний орган РАЦС анулює актовий запис про розірвання шлюбу. Таке розірвання шлюбу вважається таким, що не відбулося, і не породжує правових наслідків, передбачених законом.

Момент припинення шлюбу у разі його розірвання

Встановлення моменту припинення шлюбу при його розірванні має дуже велике значення, оскільки саме з цього часу між подружжям припиняються особисті та майнові правовідносини, що виникають від дня державної реєстрації шлюбу в державному органі РАЦС. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання визначається з урахуванням застосованого порядку розірвання шлюбу, оскільки для двох порядків розірвання шлюбу (через суд і через державні органи РАЦС) існують два процесуальних рішення. У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови.

У житті можуть виникнути певні колізії між двома порядками припинення шлюбу. Це може статися у випадку, якщо подружжя (один з них) звернулося до суду із заявою (позовом) про розірвання шлюбу, а потім один з подружжя помер. Стаття 104 СК України вирішує цю колізію таким чином: якщо один з подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

Вирішення зазначеного питання має значення для визначення підстав та порядку припинення шлюбу у зазначених ситуаціях. Враховуючи вищезазначене, головним є визначення дня смерті одного з подружжя – до набрання чинності рішенням суду або безпосередньо у сам день набрання чинності судовим рішенням. У першому випадку припинення шлюбу підтверджується свідоцтвом державного органу РАЦС щодо смерті особи, а в другому – відповідним рішенням суду щодо розірвання шлюбу.

В даному випадку момент припинення шлюбу заздалегідь визначений законом, підпорядковується вимогам ст. 223 ЦПК України і не залежить від наявності факту реєстрації розірвання шлюбу, в тому числі від певних дій (реєстрація розірвання шлюбу в державному органі РАЦС) або бездіяльності (не реєстрація рішення суду в державному органі РАЦС) подружжя.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження (десять днів з дня проголошення рішення), якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у відповідний строк (протягом двадцяти днів після подання заяви на апеляційне оскарження), який встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (ст. 223 ЦПК України), тобто рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення (ст. 319 ЦПК України).

Державна реєстрація розірвання шлюбу передбачена ст. 115 СК України.

Якщо суд виносить рішення про розірвання шлюбу, то шлюб припиняється в день набрання чинності цим рішенням суду (ч. 2 ст. 114 СК України). Таке рішення спрямовується судом до державного органу РАЦС за місцем його ухвалення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. При цьому слід враховувати, що Свідоцтво про розірвання шлюбу у такому разі не видається.

Вказані правила діють щодо тих судових рішень про розірвання шлюбу, які виносилися після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного Закону, він  набув чинності з моменту його опублікування (газета «Голос України» від 27 липня 2010 року № 137). Якщо ж розірвання шлюбу судом здійснювалося до моменту набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», то судове рішення про розірвання шлюбу (якщо воно набуло законної сили) підлягає державній реєстрації в державному органі РАЦС незалежно від строку, що минув після постановлення його судом. На підставі цього судового рішення за письмовою заявою подружжя або одного з них державний орган РАЦС також видає Свідоцтво про розірвання шлюбу.

Отже, саме день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу вважається днем припинення шлюбу, у зв’язку з чим саме з цим днем і пов’язані для подружжя всі правові наслідки розірвання шлюбу. Рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало чинності, є остаточним документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу і позбавляє необхідності виконання особами зайвих процесуальних дій щодо реєстрації розірвання шлюбу.

Таким чином, відповідно до ст. 114 СК України саме з моменту набрання рішенням суду законної сили, між подружжям припиняються особисті та майнові правовідносини на майбутнє (статті 51-56 СК України), хоча деякі сімейні продовжують існувати (це правовідносини щодо поділу майна, надання утримання, щодо дітей тощо). У зв’язку з цим, у випадку примирення подружжя після набрання рішенням суду законної сили, але до його державної реєстрації в органах РАЦС, шлюб вважається припиненим, що не позбавляє подружжя вирішити зазначене питання згідно вимог ст. 117 СК України.

Сафончик Оксана Іванівна, к.ю.н., доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»


Читайте також:  Порядок усиновлення дітей за законодавством України
Відправити заявку на отримання юридичної консультації

 

Оцініть змістовність та корисність статті

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезды (1 голосів, середняя оцінка: 5,00 из 5)


Ваш коментар

You have to agree to the comment policy.

© 2017 Юрист-блог // Дизайн и поддержка: GoodwinPress.ru