fbpx

Кредитний договірКредитування фізичних осіб поширене в усіх країнах світу, саме тому такий різновид кредитування як кредитування фізичних осіб (кредитний договір) є запорукою соціальної та економічної стабільності, вносячи свій внесок в реалізацію основних напрямків державної політики. Держава, в свою чергу, ініціює удосконалення нормативно-правової бази, здійснюючи контроль за діяльністю суб’єктів та об’єктів системи кредитування фізичних осіб, надаючи їм державну підтримку, у тому числі державні гарантії, тим самим стимулюючи платоспроможний попит, впливає на стійкість банківської системи, сприяє та вдосконалює розвиток інфраструктури, а також захищає інтереси споживачів фінансових послуг.

Визначення кредитного договору

Відповідно до ч.1. ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Форма кредитного договора повинна бути письмова. Кредитний договір, який укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Споживче кредитування

Одним із різновидів кредитного договору є споживчий кредит. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюються Законом України «Про споживче кредитування», який був прийнятий 15 жовтня 2016 року, основною метою якого є захист прав та законних інтересів кредитодавців та позичальників (споживачів), включаючи забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки нашої держави, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього. Прийняття даного Закону є одним із проявів до належного виконання зобов’язання за Угодою про асоціацію з Європейським союзом, де як раз у додатку до Угоди, необхідною є імплементація норм законодавства Європейського Союзу відносно споживчого кредитування.

Згідно з даним Законом, під споживчим кредитом розуміється надання грошових коштів споживачу для задоволення його власних потреб, які не пов’язані з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язків найманого працівника або незалежною професійною діяльністю, на придбання ним товарів у тому числі робіт та послуг.

Сторони договору споживчого кредиту

Законодавець чітко регламентую сторін даного договору та обмежую коло осіб, які можуть бути споживачами, це – фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит для задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків працівника у трудових відносинах.

Договір укладається з кредитодавцем, тобто їм може виступати банк або будь-яка інша фінансова установа, однак законодавець підкреслює, що така фінансова установа відповідно до закону повинна мати право надавати споживчі кредити.

Новелою даного закону є встановлення регулювання діяльності кредитних посередників. Якими можуть виступати фізичні особи, фізичні особи – підприємці або юридичні особи, які не виступають кредитодавцем та надають посередницькі послуги у сфері споживчого кредитування від імені кредитодавця, його інтересах та за його дорученням або від свого імені, однак в інтересах кредитодавця. Також можуть залучатися додаткові особи, серед яких кредитний брокер та кредитний агент.

Форма договору споживчого кредиту

Стосовно форми договору про споживчий кредит, то він укладається у письмовій формі. Однак, законодавець детально вказую можливість укладання у електронному або паперовому вигляді з накладенням електронних цифрових підписів, у тому числі електронних підписів та інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному чинним законодавством. Даний договір укладається у двох ідентичних екземплярах для кожної із сторін

Екземпляр (примірник) договору споживача повинен бути переданий йому невідкладно після підписання договору обома сторонами. Цей обов’язок покладається на кредитодавця. Щодо екземпляру (примірнику), який укладений в електронному вигляді договору про споживчий кредит, включаючи додатки до нього, то вони надаються споживачу у спосіб, який дозволяє встановити особу, що отримала даний екземпляр (примірник) договору та додатків до нього. Це може здійснюватися шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, які зазначені споживачем під час укладення даного договору.

На що варто звернути увагу при укладенні кредитного договору?

Якщо проаналізувати Єдиний державний реєстр судових рішень, то можна побачити, що більшість справ стосується саме визнання кредитного договору недійсним з різних на те підстав. Укладаючи даний договір позичальникові необхідно звернути увагу на слідуючи моменти.

  1. По-перше це стосується зміни розміру відсоткової ставки. У договорі повинно бути чітко зазначено, що зміна розміру відсоткової ставки у бік збільшення можлива лише зі згоди сторін в разі зміни економічних умов та вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу. Більшість договорів не містить фрази «за взаємною згодою», саме тому кредитні установи сміливо збільшують свої вимоги. Таким чином, у суді кредитор повинен бути навести докази такого фактичного підвищення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, у випадку коли така згода не була надана, однак збільшення відсоткової ставки відбулося.
  2. По-друге, достатньо часто виникають ситуації коли кредит хоча надається у національний валюті, однак банк або фінансова установа включають у договір пункт щодо визначення у договорі еквівалента зобов’язань в іноземній валюті, тобто таким чином розмір щомісячних платежів позичальника обраховується, виходячи з курсу долара США та призводить до істотного збільшення щомісячних виплат позичальника за кредитним договором.
  3. По-третє, потрібно звернути увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк або інша фінансова установа повинні не лише в усній формі надавати інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту, а така інформація має міститися у кредитному договорі, або додаткових угодах до нього та повинна бути надана у письмовій формі. Однак на практиці, банки не завжди вважають за потрібне включати це в кредитний договір, чим суттєво порушують чинне законодавство.
  4. Ще одним важливим моментом відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є те, що продавець (виконавець, виробник), а в нашому випадку кредитор, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Несправедливі умови крединого договору

До них можна віднести:

  • звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров’я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
  • виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
  • встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
  • надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору;
  • встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
  • установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
  • установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
  • визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
  • обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов’язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов’язань додержанням зайвих формальностей;
  • встановлення обов’язку споживача виконати всі зобов’язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов’язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік вищевказаних несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Ще однією підставою визнання кредитного договору недійсним є використання нечесної підприємницької практики, тобто: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції та будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агрессивною (стаття 19 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Висновки

Підсумовуючи зазначимо, що наведений перелік підстав визнання кредитного договору недійсним є приблизним. У випадку коли кредитний договір визнається недійним своїм наслідком він має двосторонню реституцію, яка передбачена ст. 216 Цивільного кодексу України.

Тобто, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що дана сторона отримала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення, – відшкодувати вартість того, що одержано, за ціною, яка існує на момент відшкодування. Таким чином, ми бачимо, що у разі визнання кредитного договору недійсним позичальник зобов’язаний повернути банку лише суму тіла кредиту без виплати відсотків. В свою чергу, банк зобов’язаний повернути всю суму сплачених боржником відсотків за договором кредиту.

На практиці сторони можуть стикатися також з іншими випадками визнання кредитного договору недійсним. Наприклад, визнання кредитного договору недійсним як укладення такого договору особою без отримання письмової згоди другого з подружжя (чоловіка чи жінки). Також необхідно пам’ятати, що наслідком визнання кредитного договору недійсним є також недійсність додаткових договорів (застави чи іпотеки), через те що, згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Берназ-Лукавецька Олена Михайлівна доцент кафедри цивільного права Національного університету  «Одеська юридична академія», кандидат юридичних наук, доцент